Стаття експерта з моніторингу проекту DOCCU Інни Семенець-Орлової «Демократичне громадянство як основа нової парадигми публічного управління в Україні: едукаційний аспект»

FacebookTwitterGoogleVkontaktePinterestOdnoklassniki


Стаття експерта з моніторингу проекту DOCCU Інни Семенець-Орлової «Демократичне громадянство як основа нової парадигми публічного управління в Україні: едукаційний аспект», опублікована в тезах Четвертої Міжнародної наукової конференції «Співпраця між Україною і Литвою в умовах російської загрози», 2016 рік.

Особисте вдосконалення для того, щоб благородно робити свій внесок у збалансований соціальний досвід через освіту − перша, друга і третя складова ефективної демократії у ХХІ ст. На нашу думку, сучасна демократія – це складна мережа представницьких мереж та центрів прийняття рішень, в основі якої лежить демократичне громадянство.

Глобальна світова тенденція до децентралізації, громадянської відповідальності та особистої свободи знайшла своє відображення на етапі динамічних суспільно-політичних перетворень в сучасній Україні. Популяризація укорінених у суспільній свідомості українців демократичних цінностей, широке використання населенням своїх громадянських прав та свобод у суспільно-політичній практиці, активність, індивідуальна та групова відповідальність на основі громадянських пріоритетів – складають запоруку незворотності прогресивних перетворень в Українській державі.

Довгий час в Україні був відсутній ефективний політико-владний механізм оновлення владних структур, що вело до бюрократизації публічної влади, злиття інтересів політичної, економічної еліти і державної бюрократії та практично нічим не обмежене їх взаємопроникнення. Істотні деформації в системі державної і муніципальної служби позначили нові ціннісні орієнтири і поведінкову мотивацію представників вищих ешелонів державної влади, корпоративні інтереси яких докорінно відрізнялися від публічних інтересів і першочергових завдань демократичного державного будівництва.

Нова парадигма публічного управління грунтується на понятті демократичного громадянства не меншою мірою, ніж на понятті парламентаризму та політичного плюралізму. А громадянські цінності, навички та знання мають для демократичного управління таке ж вагоме значення, як і капітал для ринкової економіки. Громадяни можуть ефективніше співпрацювати в ім’я загального блага, якщо будуть схильними сприяти нормам громадянськості, співробітництва, довірятимуть один одному та державі, проявлятимуть здатність до самоорганізації на місцевому рівні, що є надважливо в умовах суспільно-політичних змін.
Одним із основних процесів, що забезпечує формування готовності до виконання ролі активних громадян, опанування громадянськими навичкам і цінностями у рамках навчальної співпраці та проблемноорієнтованого практичного навчання є освіта. Однак у вітчизняних програмах професійної освіти, зокрема підвищення кваліфікації державних службовців, багато уваги приділяється індивідуалізму та процедурно-правовим аспектам демократичного управління, і порівняно небагато – громадянськості та відповідальності.

У контексті прийняття нового Закону України «Про державну службу» [6], розробки «Стратегії реформування державного управління України на 2015–2020 роки», проекту Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», що висувають нерозривно пов’язані із громадянськими компетентностями вимоги до особистих якостей державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, зазначаємо суттєву актуальність проблеми формування громадянських компетентностей у професійній освіті державних службовців як тієї категорії фахівців, що відіграють роль об’єднуючої ланки між державою і громадянським суспільством.

Успіх стратегічних реформ в контексті трансформаційних змін в сучасній Україні значною мірою залежить від розвитку інституту публічної служби, заснованого на принципах професіоналізму та компетентності. У сучасній Україні, в контексті курсу на побудову сервісної держави, на вітчизняну систему публічної служби чекає оновлена парадигма діяльності. Можливість забезпечення безперервного, послідовного професійного розвитку публічної служби наразі у багатьох аспектах визначається потенційними можливостями інституцій підвищення кваліфікації державних службовців, здатними реалізовувати свої функції в принципово нових соціально-економічних умовах у відповідності із висунутими законодавством соціально-економічними вимогами. Загалом, питання перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців слід визначити як один із основних напрямів розвитку законодавства України про публічну службу.

Розв’язання проблеми формування та розвитку громадянських компетентностей у професійній освіті державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування є основним завданням діяльності швейцарсько-українського проекту «DOCCU» – «Розвиток громадянських компетентностей в Україні». Через тренінгові програми експерти проекту поширюють кращі технології та практики забезпечення процесу розвитку громадянських компетентностей у державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з міжнародного досвіду. Багатоваріативні, методично цінні рекомендації стосовно організації навчання для демократичного громадянства та з прав людини становлять цінний матеріал для оптимізації процесу формування культури громадянськості, сприяння широкій громадянській активності та відповідальності особистості в сучасних умовах. Наразі такі тренінгові програми починають широко використовувати у закладах підвищення кваліфікації державних службовців в Україні.

Засаднича ідея нових нормативно-правових актів, що регулюють відносини в системі публічної служби – професіоналізація цього інституту [6]. Поряд з тим, активне просування України у напрямку тісної співпраці з ЄС зумовлює потребу зростання паритетних взаємовідносин держави із «третім сектором» як імперативу єдиного європейського суспільно-політичного простору. Це стимулює більш узгоджену, гуманістичну, морально відповідальну державну політику. Відносини державної служби з інститутами громадянського суспільства мають базуватися на засадах: діалогічності, прогнозованості, легітимності через взаємну відповідальність органів влади та громадськості, що народжується у процесі колективного прийняття важливих рішень, дієвий громадський контроль, систематичний зворотній зв’язок, довіру. Стійку основу та невідворотність під прогресивні процеси політичних трансформацій закладає професіональна, національно-свідома державна служба.

Однією із важливих програмних компетентностей, що впливає із сформованості у державного службовця культури громадянськості є здатність до мережевої взаємодії з інститутами громадського сектору. Едукаційний зміст останньої, на нашу думку, становить:
– здатність впроваджувати заходи з організації громадських ініціатив, спрямованих на гармонізацію суспільних відносин, підтримку визнання ключової ролі багатоманіття та оновлення у сучасному відкритому суспільстві серед різних його груп;
– вміння організовувати надання публічних послуг з акцентом на підтримці діалогічності, колективної участі та колективної відповідальності інститутів громадянського суспільства;
– здатність усвідомлювати складову громадянського суспільства у створенні умов для самореалізації окремих індивідів на місцевому рівні, що відповідає державному зобов’язанню щодо забезпечення прав і свобод людини.

У системі різних форм підвищення кваліфікації державних службовців програмними результатами навчання у напрямку формування означеної компетентності може бути організація дієвої мережевої взаємодії органів влади та інститутів громадянського суспільства на місцевому, регіональному, національному рівнях з метою сприяння інноваційним процесам у суспільстві, забезпечення сталого розвитку, утвердження соціальної справедливості. Цей едукаційний аспект в системі реформи публічного управління важливий для сучасної України в контексті реалізації її євроінтеграційного вектору розвитку.

Однак, у даній роботі ми б хотіли звернути увагу на роль, характер, особливості публічного управління освітніми змінами та проаналізувати регулюючий вплив органів державної влади та місцевого самоврядування на процес формування громадянських компетентностей на всіх ланках освітньої системи України. Розпочнемо із невеликого філософського екскурсу.

Відомий філософ Г. Спенсер неодноразово ставив питання: «Яке знання найцінніше?», і відповідав: «Те, яке дає змогу молоді вирішувати свої проблеми і допомагає їм у дорослому віці розв’язувати завдання, що несе демократичне суспільство» [цит. за 2, с. 105]. Американський професор і педагог Дж. Д’юї, опираючись на цю відповідь, заснував освітній рух, який здобув широку популярність у світі [3]. Усередині цього прогресивного напряму постали дві сили. Прихильники однієї вважали, що освіта мусить зосереджуватися на дитині, а отже, навчальна програма має ґрунтуватись на індивідуальних потребах учнів. Прихильники іншої схилялись до постановки акценту у змісті новітньої освіти на суспільстві. Серед них був латиноамериканець П. Фрейре, який вважав головним завданням освіти відбудову справедливого суспільства. Кореспондуючи свої думки із К. Марксом, представники критичної педагогіки наполягали, що основною функцією освіти в стратифікованому суспільстві є збереження існуючих стратифікацій, а, отже, збереження несвободи. Тому, на їх думку, ідея освіти, що слугує демократії, а отже ідеалу рівності і свободи, є ілюзорною, якщо не лицемірною.

На нашу думку, така аргументація ігнорує активність людини і не дозволяє зрозуміти причини швидких змін в освіті, її гуманістичне оновлення. Ми переконані, що з огляду на постійні зміни в освіті значно важливіше, щоб кожен випускник навчального закладу мав навички самостійно діяти, навчатися, керувати власним майбутнім.

Російський теоретик І. Фрумін наголошує на значущості особливого інституціонального аспекту демократизації освіти [7] – забезпечення варіанту рівності освітніх можливостей, орієнтованого на компенсацію соціальної і культурної нерівності в ході освіти (через подолання механізмів соціально-економічної і культурної селекції). У ХХІ столітті фактично всі розвинені демократії визначили освітню реформу своїм основним пріоритетом. Багато філософів освіти вважають, що моральні цінності, які регулюють повсякденне життя є первинними для ідеї демократії. На думку Д. Керрі, прояв демократичних принципів в неполітичній сфері, передусім, сфері сімейного виховання, створює умови для існування демократії як соціальної реальності. Філософ А. Жиро відносить до демократичних цінностей, важливих для освіти, – багатоманітність, а до принципів – толерантність [цит. за 7, с. 22].

Дослідження у 80-ті рр. ХХ ст. засвідчили, що школа грає основну роль як у формуванні політичного знання, так і громадяських установок, трансляції соціально політичних цінностей [цит. 7, с. 36]. Аналогічними є результати сучасних досліджень – освіта певним чином впливає на різні аспекти майбутніх соціальних дій. На думку теоретика К. Хана, навчальні заклади здійснюють більший вплив на когнітивну характеристику громадянських прав і свобод, а не на активне ставлення до громадянських обов’язків [цит. за 7, с. 39]. Це важливо в підтримці стабільної демократії і є необхідним для успішної політичної модернізації, адже населення має бути готовим кооперувати за нових політичних умов, нового політичного контексту. На думку Г. Левіна, центральним філософським імперативом демократії через освіту є те, що знання носять емансипуючий характер, тобто допомагають людині отримати навики критичного ставлення до дійсності. Тому освіта високорелевантна розвиненій демократичній політичній свідомості.

Як спроектувати візію сучасних освітніх змін і, звідси, державного управління ними, враховуючи потребу формування та розвитку громадянських компетентностей в українському суспільстві, що переживає, очевидно, прикінцеві етапи демократичного транзиту?

Освіта як соціальний інститут відображає і реалізує фундаментальні демократичні цінності. У свою чергу це є умовою і рушійною силою розвитку всієї системи освіти як інституту демократичного суспільства. Але додатковою умовою все більш повного відображення в системі освіти демократичних цінностей є її внутрішня рефлективність і критичність, що дозволяє освіті мати відносно автономну лінію розвитку.

На думку Джона Дж. Патріка, з огляду на важливість ідеї громадянського суспільства для розвитку демократії в глобальному масштабі, це поняття повинне лягти в основу навчальної, зокрема шкільної, програми [5]. У громадянській освіті поняття громадянського суспільства – дуже важливе [1]. Якщо ми хочемо, щоб наші учні могли аналізувати, розуміти і поважати демократію як у своїй країні, так і в усьому світі, вони повинні мати уявлення про громадянське суспільство, вміти оцінювати діяльність організацій громадянського суспільства і співвідносити свої знання про громадянське суспільство з іншими ключовими поняттями теорії і практики демократії. Більше того, якщо ми хочемо, щоб наші учні були готові до виконання ролі активних громадян у конституційній демократії, вони повинні опанувати громадянськими навичками і цінностями, необхідними для ефективної участі в діяльності організацій громадянського суспільства.

Знання про громадянське суспільство повинні підкріплюватися громадянськими навичками і цінностями, необхідними для активної участі в суспільному житті. Адже визначальною рисою активного громадянина є прагнення брати участь у суспільному житті [4]. Тому, на практичних заняттях у класі чи у громадському житті за стінами школи (у навколоосвітньому довкіллі) критично важливо розвивати в особистості певні навички поведінки і якості (чесноти), що підкреслюють необхідність лідерства, співпраці, довіри, толерантності, громадянськості і впевненості в собі [5].

Як стверджує І. Фрумін, в освітній практиці наявні приклади, в яких надання учням і вчителям свободи обертається порушенням загальноприйнятого порядку і пониженням якості знань, про що попереджував ще Х. Ортега-і-Гассет (коли не зовсім компетентні люди можуть бути допущені до діалогу в освіті, бажаючи просунення інтересів певних груп) [7, с. 40]. Однак, свобода є запорукою творчості для учасників освітнього процесу та генератором усіх прогресивних освітніх змін. Найважливіша якість творчого мислення полягає в здатності генерувати множину різноманітних і оригінальних рішень. Звідси, довіра до професіоналізму педагогів передбачає потребу надання автономності та самостійності як кожному з них, так і освітнім закладам як інституціям загалом.

Сучасна соціальна теорія пропонує нове уявлення про демократію, суттю якого є подолання відчуження індивіда від суспільства і культури, багатоманіття і глобалізація. Поряд з тим, критична теорія освіти, що розвивається за останні роки в рамках постмодерністського оновлення вимагає від дослідників нового погляду на соціальний устрій сфери освіти, спеціального аналізу контексту вирішення освітніх задач. Це ставить задання перед органами державного управління у сфері освіти вимогу з обережністю запроваджувати неоліберальні механізми регулювання освітнього процесу, що в умовах падіння показників економічного розвитку може поставити під загрозу рівний доступ до освіти високої якості.

Сучасні тенденції розвитку суспільства і, як наслідок, нові способи вирішення суспільно-політичних проблем формують новий етап в розвитку демократії і потребу його переосмислення. Т. Джефферсон стверджував: «Якщо нація надіється бути вільною, зберігаючи невихованість в умовах цивілізації, то вона сподівається на те, чого ніколи не було і не буде». Демократична громадянська освіта – підготовка майбутніх громадян демократичної спільноти – передбачає отримання досвіду демократичного життя [1]. В хаотичному, мінливому світі, в якому виявляються обмежені можливості уряду, успіхи і невдачі в суспільстві значною мірою залежать від контексту культури громадянськості, в рамках якого приймаються політтичні рішення.

Проблеми особистості, колективів, суспільства на етапі демократизації у будь-якому національному контексті не можуть бути вирішені без звернення до ціннісних орієнтацій. Звідси, одним із завдань публічного управління освітніми змінами має бути не лише сприяння формуванню соціально-політичних умов для створення суспільства, яке навчається, але й створення контексту, який би сприяв появі ініціатив, відповідальності, у якому б громадянські компетентності були затребуваними і отримували подальший безперервний розвиток (зокрема і у різних формах організації навчально-виховного процесу).

Як стверджує Джон Дж. Патрік, з погляду громадянського суспільства, політична воля спирається на широке використання громадянами своїх соціальних, громадянських свобод і на існування в країні глибоко укорінених демократичних цінностей та впевненості членів соціуму у своїх силах [5]. Дані цінності стають сильні в тому випадку, якщо люди можуть робити вільний вибір і добровільно брати на себе відповідальність на основі своїх соціальних і громадянських пріоритетів. Демократія досягає розквіту в тих країнах, де закон ефективно захищає право громадян вступати в асоціації в ім’я загальних громадянських цілей і формувати групи, що відбивають їхні загальні думки, цінності й інтереси [5]. За логікою Джона Дж. Патріка, курс Української держави на децентралізацію влади повністю відповідає вимогам етапу інституційної, а не формальної демократизації, до якого впритул підійшло українське суспільство на шляху демократичного транзиту. А взаємозв’язок та взаємозалежність реформи децентралізації, публічної служби та розвитку демократичних компетентностей в українських громадян є більш, ніж очевидним.

На аргументацію останньої тези наведемо слова відомого теоретика демократії Роберта Д. Патнама: «Ми підтримуємо тих, хто виступає за трансформацію місцевих структур і реформи на місцевому рівні з метою створення соціального капіталу, а не за винятково загальнодержавні ініціативи, оскільки саме так можна домогтися ефективного функціонування демократії» [цит. за 5].

Список використаних джерел
1. Голлоб Р. Навчаємо демократії : Базові матеріали з освіти для демократичного громадянства та прав людини [Текст] / Р. Голлоб, П. Крапф, О. Олафсдоттір, В. Вайдінгер. ― К. : Основа, 2012. ― Т.1. ― 164 с.
2. Драйден Г. Революція в навчанні [Текст] / Г. Драйден, Дж. Вос. ― Львів : Літопис, 2011. ― 544 с.
3. Дюї Дж. Демократія і освіта [Текст] / Дж. Дюї. ― Львів : Літопис, 2003. ― 294 с.
4. Концепція національно-патріотичного виховання дітей і молоді [Електронний ресурс] / Додаток до наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р., № 641. ― Режим доступу : http://mon.gov.ua/content/Новини/2015/06/16/konczepcziya.doc.
5. Патрік Дж. Громадянське суспільство в період третьої хвилі демократії : його значення для громадянської освіти [Електронний ресурс] / Дж. Патрік. ― Режим доступу : http://westukr.itgo.com/pidr_grom_ch1_2.html.
6. Про державну службу : Закон України від 10.12.2015 [Електронний ресурс] / Портал Верховна Рада України. ― Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/889-19.
7. Фрумин И. Теория и практика демократического образования : дис. … доктора пед. наук : 13.00.01 [Текст] / Исак Давидович Фрумин. ― Санкт-Петербург, 2001. ― 300 c.

Семенець-Орлова Інна Андріївна, кандидат політичних наук, докторант кафедри управління освітою НАДУ

FacebookTwitterGoogleVkontaktePinterestOdnoklassniki